- Мені здається, що моряки - це більш романтичні професії.

Це залежить від простору. Є романтика різна - морська, а є військово-морська. Хоча вони може й схожі між собою: самого себе захищати, корабель захищати, свою родину, близьких та країну.


- Сьогодні у мене на інтерв'ю незвичайний гість - командувач Військово-Морських Збройних Сил України Олексій Неїжпапа. Я давно хотіла взяти з тобою інтерв'ю, тому що ти зламав мої уявлення про військових. У тебе дуже високий інтелект, візіонерське ставлення до життя, почуття гумору, сильне та відкрите серце.

У нас у голові є якісь стандарти та уявлення щодо військових. Військовий - це дисципліна, це строй, людина має бути строгою, нехаризматичною, беземоційною та без жартів. Але це не так.

- Ти очолив військово-морські сили у 44 роки. Це дуже рано. Які твої внутрішні відчуття - це якась фортуна або логічний шлях, стратегія у кар'єрі? Чи мріяв ти взагалі про це?

Я б не сказав, що колись мріяв стати командувачем, я завжди хотів бути моряком.

У шкільні роки, навіть у дитячому садочку я завжди малював кораблики. Я народився у Севастополі, у морському місті, де завжди були кораблі та флот. Мій батько був лікар, але починав свою службу моряком радянського воєнно-морського флоту.

- Виконувати заради когось обов'язки - це доволі серйозний виклик.

Сама по собі служба - це обмеження війною. Обмеження у вільному пересуванні, у спілкуванні з рідними та близькими - те, що бере на себе людина, яка йде на службу. А на флоті - тим більше, екіпаж постійно знаходиться на кораблі.


- Чи уявляв ти ці обмеження, коли мріяв про флот?

Звісно ні. Став курсантом - тоді зрозумів, що це повне обмеження всього. Коли приходиш на корабель - ти розумієш твоє це чи не твоє. Після першого року починаєш усвідомлювати, чи приймаєш ти корабельну службу, чи бажаєш цього і як до цього корабля ставишся. Бо справжній моряк до корабля ставиться як до живої істоти. Екіпаж - це душа корабля. І чим він кращий, тим чистіша душа.

Коли ти цим живеш та віддаєш цьому душу, тоді виникає бажання робити свої обов'язки максимально краще.

Всі ці уявлення живуть у тобі з лейтенанських часів. Якщо вони залишаються, тоді у тебе є майбутнє на флоті.


- Мені здається, що роки тому професія військових була знецінена. Як підняти престиж цієї професії?

У перші роки незалежності було змінено розуміння важливості збройних сил.

Зараз, у зв'язку з агресором, до збройних сил є дуже велика повага. Однак, Україна знаходиться на найнижчих сходах захищеності. Я говорю про соціальну та фінансову захищеність. Збройні ж сили знаходяться у цій системі на останніх сходинках.


- Які традиції існують на флоті?

Всі корабельні традиції беруть основу з парусних суден. Це дудки, команда, корабельний розклад, поведінка у кают-компанії тощо. Наприклад, командира корабля завжди запрошують до кают-компанії на прийом їжі, а не він сам приходить. Якщо не прийшов за 15 хвилин, всі мають право починати їсти.


- А найкумедніші традиції?

Якщо у моряка народжується дівчинка, екіпаж викидає його за борт. А коли хлопчик - весь екіпаж віддає свій пай масла.

- Є така практика, коли з військових кейсів кращі стандарти беруться для менеджменту в бізнесі. Я чула від твоєї команди, що ти дуже класний менеджер. Які твої секрети у керуванні людьми?

Керівник завжди має розуміти, чим саме він керує. Люди бачать, що він професіонал і знає, про що говорить.

Командир корабля бере на себе відповідальність за життя флоту та екіпажу. Екіпаж, до речі, це цілий організм. Від його функціонування залежить виконання будь-якого завдання та цілі. Від дій звичайного матроса залежить життя всього екіпажу. Тому відносини на борту будуються на взаємоповазі.


- Давай перейдемо до сім'ї. У тебе двоє хлопчиків, дружина. Як ти познайомився з нею?

Як завжди знайомляться курсанти? На дискотеці.


- Дівчата вибирали більш військових?

По-різному. У радянські часи всі хотіли вийти заміж за військових, потім всіх хотіли за моряків, а після - перейшли до бізнесменів.


- Яким було твоє весілля? Жінка знала, на що шла?

Я був у формі, звичайно. Свідок мій теж у погонах. Я зустрічався з нею 3 роки перед весіллям, тому вона розуміла, з чим має справу.

- В житті військових жінка відіграє дуже велику роль?

Звичайно. Коли в сім'ї порядок, все на своїх місцях, це надає впевненості.


- Але жінка, яка йде заміж за військового, вона має забути про свою реалізацію. Яким чином у вас компенсується цінність жінки в сім'ї?

Вона віддається повність і це дійсно важко. Особливо, коли ти жінка адмірала.


- Ти був офіцером, який виходив із Криму, залишав територію, на якій ти виріс і почав кар'єру військового. Як ти проходив цей час? Що тобі допомогло пережити це?

Для військового приймати такі рішення не важко. Якщо ти справжній військовий та патріот своєї країни, давав їй присягу, тобі не треба вибирати - йти до ворога чи до своїх побратимів.

Я народився в Криму, там народилась моя дружина, мої діти. Мені було, звісно важко, але я не мав сумнівів, що ми повернемось туди.


- Треба було перелаштовувати армію до воєнних дій?

Ми вдались до гібридних способів застосування Збройних Сил. До флоту дуже велика увага з боку держави. Зараз я намагаюсь реалізовувати також ті задумки, які були розроблені за попереднього командування. Щоб розвиватись, ми маємо вдаватися до сучасних технологій. Зараз ми розвиваємо безпілотні системи.

У нас зараз э поняття "всеохоплююча оборона" - коли захистом займаються не тільки військові, але й вся держава. Це вже давно працює в Ізраїлі.


- Давай поговоримо про жінок в армії. Тобі доводилося зустрічатися з авторитетними жінками на міжнародному полі, які в армії виконують важливі ролі. Якими були твої враження?

Вперше я познайомився з командувачкою 6 флотом США, адміралом Лізою Фрачетті. Жінка дуже амбітна, цілеспрямована, має жіночі риси, авторитетна. Ця жінка невеликого росту, але я б назвав її "ракетою" - потужним енергетичним зарядом.

Нещодавно також познайомився з командувачкою ВМС Швеції. Дуже крутий професіонал, справжній адмірал, вправний менеджер.

Зараз ця тема дуже розвивається. У нас є ліцей, де навчаються дівчата. Цього року ми випустили перших ліцеїсток, вони бажають вступати в інституті ВМС, дехто вже там навчається.

- Цікаво, як чоловіки будуть підпорядковуватися жінці. Тут треба мати певний рівень сприйняття без гендерних упереджень.

Звичайно. Це зміна певних усталених парадигм. Але ми ж бачимо - у нас багато успішних жінок в країні: директорки заводів, керівники в міністерствах тощо. Корабель - це теж невелике суспільство. Жінка, якщо хоче стати моряком, військовим, вона має закрити питання дітей.


- Сім'я вже не може бути на першому місці?

Так. Ти більшу частину життя віддаєш службі.


- Вважаєш, що наша армія вже готова до жінки-керівника?

Чого б і ні?


- А як ти відчував взаємодію з цією жінкою, яка керує цілим флотом? Уявляв би ти себе в підпорядкуванні їй?

Тут треба розуміти, що жінка, яка йде служити командиром, вона не починає з керівної посади. Вона починає із самого низу, має рівні обов'язки разом із чоловіками. А в нас "ой, це жінка, їй буде важко робити, хай краще чоловіки роблять". Але це наш український менталітет.

Якщо ця жінка-керівник буде із самого початку позиціонувати себе рівною з чоловіками, тоді й успіхи будуть у службі.

- У тебе двоє хлопців. Ти, напевно, виховуєш їх у дусі мужності, чоловічої сили. Порадь якісь секрети? Бо зараз не вистачає цих якостей у чоловіках.

Всі наші діти дивляться на нас. Основне - це те, як ми себе поводимо (як ми живемо, як спілкуємось, які в нас цінності).


- Ти вдома - більше військовий чи більше батько?

Я не військовий вдома. Сподіваюсь на це. Якщо ще й вдома бути військовим, - це буде пекло для твоєї сім'ї.


- Діти планують піти твоїм шляхом?

Ні, і я поважаю їхній вибір, не тисну.

Старший син вже закінчив магістратуру, але економічну. Але щось морське, "флотське" в ньому точно залишилось. Він постійно цікавиться, що там відбувається в ВМС, телефонує і розповідає останні новини. Мабуть, це не стало його вибором, але в генах залишилось.

Молодший син взагалі іншого світогляду. Хоча вони один одного дуже люблять, поважають, підтримують.


- Я знаю, що ти керував навчальною академією. Як формувати в молодих хлопцях мужність?

Коли я прийшов в академію ВМС, я почав думати, що я хочу зробити для цього закладу. За основу я взяв свої спогади з курсантських часів та корабельний досвід.

Я відновив курсантський театр естрадних мініатюр. Першу виставу зробили з колишніми випускниками у клубі на 300 чоловік. Вільного місця взагалі не було.

А ще відновив День Нептуна, дискотеки для курсантів. Відтворив корабельну атмосферу під час навчання.


- Ти впевнений, що наша армія зможе вийти на новий рівень. У нас впроваджуються нові технології, новий підхід до виховання молодшого покоління. Що ще б ти додав до цього переліку, щоб підтвердити свою думку?


Армія 2014 року та армія 2021 року - це речі, які навіть не можна порівнювати. І я хочу, щоб за 5-6 найближчих років наша армія стала набагато крутішою, ніж зараз.


Ми повинні мати сучасне озброєння. безпілотні системи, технології, системи та органи управління. Війна у сучасному світі - це війна технологій. Треба не тільки вчитися у себе, а й впроваджувати досвід інших країн.


- Чи є особисті мрії?

Мрію, щоб у моїх дітей було все добре, і щоб вони стали справжніми людьми.


- Дуже дякую тобі за розмову!

І тобі. Слава Україні!


- Героям слава!